Дружба

Положительные стороны

Я працював бджолярем на пасіці господарства Дружба в селі Семенівка Полтавської області. Хочу поділитися своїми враженнями про роботу. Якщо ви хочете научитися працювати з бджолами, доведеться бути там цілий рік щоб побачити всю технологію, яка дуже далека від ідеальної. Порадити керівництву як можна зробити краще не дозволяється. Навіть коли мої колеги сказали що немає води у бджіл, начальник відповів, що немає транспорту, на цьому все і скінчилося. Не раніше ніж через пів року заробітна плата зросте до 7-8 тисяч гривень, що не так і багато враховуючи постійне перебування в чужому місті чи селі, або на пасіці. Перший місяць роботи оцінюється як мінімальна зарплата, а працювати потрібно так само як інші. Далі піднімається розряд і оплата праці, ну заплатять 4-5 тисяч. Але це смішно получати 3 200 за тяжку фізичну роботу. Досвідчені бджолярі (рік роботи) заробляють близько 9 000 грн. за місяць, що теж не багато. Обіцяють премію після медозбору. По словам одного з досвідчених бджолярів премія була 3 000 грн. Особливу увагу хочу звернути на умови проживання і харчування. При вступі на роботу всім говорять: «Житло і харчування безкоштовно». Це великий плюс на перший погляд. Вас можуть поселити в кімнату де живе 6-7 або 10-12 людей. Ліжка стоять одне проз одне. Постійно не вистачає свіжого повітря. В кімнаті зроблений ремонт, є нові меблі: шафа, дві маленькі тумбочки, три табуретки, стіл, і ліжка. Як може 7 людей розмістити свої речі в двох тумбочках? Доводилося обвішувати бильця кроваті, ховати речі в сумці. Так можна пожити декілька днів, а коли приїжджаєш на сезон, хочеться хоч якогось елементарного комфорту. Шафи і тумбочки нові, а от на ліжка грошей не виділили. Старі сітчасті кроваті з минулого століття забезпечують вам біль у спині на цілий день. Наче на кораблі в гамаку спиш. Є душ дві кабінки. Потрібно раніш приїхати з роботи щоб помитися без черги. Робота виявилася брудною, чистий костюм забруднювався за тиждень роботи. А прати його ніде. Як варіант домовитися з доброю жінкою прибиральницею, яка стірає постільну білизну, але це за окрему плату. Годують 3 рази на день. Із сніданком і вечерею проблем немає, а от обід, коли знаходишся у полі, часто затримують на 2-3 години, а то і зовсім не привозять. Ну то ще нічого, коли ставлять на діжурство, дають сухпайок, в кращому випадку продукти для приготування, в гіршому консервовану в металевій банці кашу із свининою, яку навіть собака їсти не хоче. Харчів у полі постійно не вистачає. Працюючи ти не знаєш де будеш ночувати сьогодні. Можуть залишити на будь-якому точку. Що і де будеш робити узнаєш лише вранці перед роботою. Можеш чекати поки тебе заберуть від гуртожитку до 10-11 години ранку. Транспорту не вистачає. Ну біля гуртожитку почекати можна, а от коли забувають у полі на точку із банкою каші і чаєм, от тоді і думаєш, навіщо я тут? Ночуючи у вагончику десь посеред поля тебе постійно хочуть з’їсти якісь комахи. Оводи, шершні (по 3-4 сантиметри) ґедзі, мурахи, жуки олені, малярійні і звичайні комарі, оси, мухи, та деякі інші невідомі мені комахи. Доводилося спати в бджолярському костюмі із закритою маскою. Сама ідея створити промислову пасіку мені подобається. В Україні потрібно розвивати бджільництво, медоносних рослин вистачає. Створилися нові робочі місця. Це все добре. Буду надіятися, що керівництво наведе порядок в господарстві, стане цінувати своїх робітників. Адже кожен хто приходить працювати надіється на краще. Приємна робота біля бджіл, природа. Якби до цього добавити комфортні умови проживання, наладити організацію трудового процесу, покращити харчування і достойну заробітну плату, працівники були б задоволені і виконували б роботу з більшою віддачею. А поки що «Що маємо, то маємо».

Отрицательные стороны

нет